В Україні відкрили перший музей підків


 

Їх вважають надзвичайно потужним талісманом, предметом, який наділений лікувальними властивостями та здатний принести в дім добробут і багатство. З давніх-давен знайти підкову на дорозі вважалося великим успіхом. Чому так склалося, не знає ніхто. Можливо, ці повір`я беруть свій початок з часів древніх Риму та Греції, де вельможі своїм коням робили своєрідні «сандалі» з чистого золота, і натрапити на таку підкову було великою радістю. Можливо, річ в іншому — від ударів до каміння кінь заряджає шматок металу енергією, яка зберігається в ньому на довгі роки… Так чи інакше, але нещодавно в Україні відкрили цілий музей підків. Цікаві факти про них нам розповідає один з ініціаторів створення експозиції, професор Антон Гамота.

 

Про зародження колекції

 

У нашій збірці понад триста підків, багато ще не виставлено до огляду, вони чекають своєї черги. Серед них трапляються дуже цікаві екземпляри. Як от, скажімо, ортопедичні підкови, викувані для коней, які мали певні вади здоров’я. Це давало змогу надовго зберегти працездатність тварини і полегшувало біль. Найдавніші експонати колекції походять з тих часів, коли кінь за важливістю дорівнював теперішньому автомобілю. Окрім того, це була найважливіша тяглова сила. Треба сказати, аби правильно виготовити підкову, потрібні були неабиякі уміння. Для цього треба бути не тільки добрим ковалем, але і знавцем коней та їхньої анатомії. Адже коні різних порід мають щонайрізноманітніші постави: танцмейстерську, коров’ячу, широку, вузьку. Відповідно, треба не тільки зберегти ті постави, але й зробити так, щоб підкова була зручною для тварини. Це надзвичайно відповідальне ремесло хоча б тому, що кінь був дуже дорогим. Коли Західна Україна входила до складу Польщі, то кінь коштував до 600 злотих, а корова — 160-200! Коні, які призначалися для кавалерії, були ще дорожчими. Самі знаєте, що кобила виношує лоша 11 місяців, а для того, щоб з нього виріс добрий жеребець, необхідно ще мінімум 4 роки.

 

 

 

Про різновид підків

 

У старовину доріг як таких не було. Переважно коні мусіли везти тягар по кам’янистій місцевості, що дуже ранило їхні копита. Через це вони пошкоджували ноги, під роговим наростом утворювалися кров’яні гематоми.

Підкови були різних видів. Скажімо, вантажі перевозили коні, які мали велику тяглову силу, і їм копита підбивали величезними і важкими підковами. Якщо тварина важила понад 800 кілограмів, то уявляєте, що і підкова була чималою. Причому на передні ноги вони робилися заокругленими і значно більшими, ніж на задні. Це має одне пояснення — саме на передні ноги коня опирається майже 60 відсотків ваги тіла. Задні ноги, навпаки, є більш динамічними, вони для відштовхування.

Є підкови, які робили пересування коня безшумним. Для цього під них кріпився спеціальний просмолений канат. Коли зранку кінь йшов по бруківці, то стукіт його копит уже не будив мешканців міста.

 

 

Про необхідність змінювати підкови

 

Одну підкову не могли використовувати більше ніж два місяці. Її постійно необхідно було перековувати, бо копито росте, як людський ніготь. Зазвичай, це близько одного сантиметра у місяць. Навіть знаю випадки, коли воно росло до дванадцяти міліметрів! Тому майстер змушений знімати підкову, обрізати щипцями копито, шліфувати його і знову перебивати.

 

Підкова в історичних джерелах

 

Один з дослідників переконав мене, що ні в Римі, ні в Греції не знали підків. Напевне, це справді так. Ми знаємо, що коли ці імперії вирушали на війну, то брали з собою літописців. Вони переписували усе — хто з ними вирушав і так далі. Але ніде не було вказано коваля з підковами. Причому, тогочасні письменники описували коня надзвичайно детально — від копита до голови. А в жодному джерелі не вказано, що кінь був підкований… Навіть переможцям Олімпійських ігор ставили статуї, на яких зображували вершника і коня, там також не видно, щоб він був підкований.

 

 

Підкова як щастя

 

Я маю одну версію, чому знайти підкову вважається на щастя. Ми знаємо, що ні в Римі, ні в Греції ковальство не було відомим. Навіть Олександр Македонський, коли йшов на Персію і мав величезне військо, на півдорозі був змушений повернутися, бо втратив дві третини кінноти. Коні, які йшли по скелястій дорозі, збили ноги і загинули. В тому числі і його знаменитий Буцефал. Решту тварин вдалося врятувати так: з загиблих коней зняли шкіру і обкутали нею ноги тих, що вціліли. Так хоча б частина тварин повернулася назад.

В той час взагалі багата аристократія полюбляла кінні прогулянки — запрягали двох, трьох чи навіть четверо коней. Щоб вони не ранили собі ноги, робили спеціальні «сандалі» із твердої шкіри. Ті ж, що були дуже багатими, робили пластинки із золота, срібла, латуні і коштовностей, які кріпилися до копита ремінцями. Скажімо, на таких конях їздили жінки імператора Нерона. Уявляєте собі — Клеопатра їде на великій швидкості, і кінь губить золоту підкову вагою 700 чи 900 грамів. Ми йдемо з вами і її знаходимо… Щастя? Звичайно, щастя!

 

Текст: Степан Грицюк

Фото: Юрій Гелитович

Читайте на эту же тему:

система комментирования CACKLE