Вікторія Скопенко: У мене немає жодної світлини, на якій я була би без посмішки

620true dots topright 420true false 400http://bulbanews.ru/wp-content/plugins/thethe-image-slider/style/skins/frame-white
  • 5000 fade false 60 bottom 30
    Slide1
  • 5000 fade false 60 bottom 30
    Slide2

Для Української народної хорової капели Москви 2012-й рік — ювілейний. Рівно 20 років тому її перший склад вийшов на сцену Московського інституту сплавів і сталі й показав театралізоване різдвяне дійство «Добрий вечір тобі, пане господарю».

Головною метою Капели є популяризація української пісенно-хорової культури і всім цим складним процесом керує чарівна жінка – заслужений працівник культури України, заслужений працівник культури Росії Вікторія Скопенко.

Музичний український рух в Москві бере свій початок у 20-х роках минулого століття, коли при Центральному українському клубі ім. Т. Г. Шевченка виник хоровий гурток, а в травні 1929 року була заснована хорова студія, на базі якої пізніше створили хорову капелу. У 30-х з об’єктивних причин разом з іншими національними громадськими організаціями капела розпалася, і довгі роки в Москві не було українського хору. І тільки на початку 90-х років поява українського вокального колективу отримала підтримку створеного в ті ж роки Об’єднання українців Москви (нині – Регіональна громадська організація «Українці Москви»), яке об’єднало відомих представників української інтелігенції – вчених, космонавтів, діячів культури та мистецтв.

Українську хорову капелу очолила випускниця Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського Вікторія Скопенко, а вже два роки потому колектив отримав звання «народний».

Сьогодні в складі Капели – понад сто чоловік, серед яких не тільки етнічні українці, але й росіяни, вірмени, євреї, білоруси. В Капелі є солісти, вокальні ансамблі, а в музичних програмах беруть участь інструменталісти-баяністи, скрипалі та бандуристи.

Капела веде активну концертну діяльність та виступає на провідних сценах російської столиці (Кремлівському палаці, Центральному концертному залі «Росія», Колонному залі, Концертному залі ім. П. Чайковського, Великому й Рахманіновському залах Московської консерваторії) та за кордоном – Польщі, Франції, Швеції, Італії, Фінляндії, Канаді, США, Австрії, Іспанії, Німеччині й, звісно, рідної Україні.

 

Як торувався Ваш шлях до успіху?

Я – корінна киянка. Музичну школу закінчувала по класу фортепіано й уявляла себе виключно піаністкою, але керівник хору – Галина Горбатенко, заслужена артистка України, побачила в мені потенціал хормейстера. Я була її першою ученицею по диригуванню. Закінчуючи школу, переді мною постав вибір, що робити далі. І тоді мій педагог по фортепіано Нонна Іванівна сказала: «Уяви – як тобі більш комфортно – бути одній на сцені за фортепіано чи стояти перед шістдесятьма дорослими людьми». І виявилося, що бути однією за роялем мені менш комфортно. Потім були хормейстерські відділення Київського державного музичного училища ім. Р. М. Глієра та Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського

Розпочинала трудову діяльність в Києві як керівник хорових ансамблів та хормейстер. У 1985 році переїхала до Москви й стала працювати в Апараті правління Всеросійського музичного товариства. Саме в ті роки й розпочала створювати Українську хорову капелу, якій паралельно з іншою громадською та адміністративною роботою, віддаю все своє життя.

Коли Ви починали, наскільки був великим попит на українську музичну культуру?

Тоді був дуже цікавий час. Всі хотіли відчути себе українцями, а тому виникало багато молодіжних ініціатив. Збиралася молодь на базі Палацу молоді на Комсомольському проспекті. При МІСІСі були курси української мови та український клуб. От на їх базі й виник наш колектив. Мене відразу запитали, які пісні будемо співати, мовляв, їм треба патріотичних пісень, з якими можна було б виборювати свою незалежність. Я ж запропонувала розпочати з українських народних обрядів, які відроджують українську народну пісню. Мені дуже запам’яталися перші репетиції. Тоді був виключно молодіжний склад. Мабуть, чоловік десять хлопців-українців з Західної України, а у мене вся освіта була російською мовою! Мені складно було навіть вимовити кілька професійних термінів українською. До занять готувалася дуже ретельно. По-перше, привезла величезний російсько-український словник, яким користуюся й досі, й перед кожною репетицією своєму малому сину Сергію та перед дзеркалом з півгодини читала українські тексти і потім уже з цим «українським зарядом» йшла на репетиції. Ось такими були мої життєві університети.

Ви щаслива людина?

Думаю, що так. У мене є рецепт, як бути щасливою: у хмарні хвилини сісти й переглянути фотоальбоми. І що там бачу? Немає жодної світлини, на якій я була б без посмішки. А це щось, а таки значить.

А які хвилини були найщасливішими?

На це питання дуже складно відповісти. Дуалізм мого життя дозволяє негатив компенсувати позитивом: коли не лагодиться в адміністративній галузі, заспокоюю себе тим, що у мене є Капела, коли в чомусь розчаровує Капела, серце розраджує сім’я. І так по безкінечному колу. І в цьому моє щастя. До речі, у кожної людини є власна формула життя, хоча далеко не всі, мабуть, про це замислюються. Моя така: я знаходжуся в центрі всесвіту і навколо мене – любов.

І все ж таки, не повірю, що не було хоча б кількох епізодів, які згадуються…

Це, безумовно, всі виступи в концертному залі ім. П. Чайковського та Свєтланівському залі Московського міжнародного будинку музики. Кожен виступ, коли диригуєш величезним хором, і все звучить – це найвище моє щастя як хормейстера. А як для жінки, найщасливішими моментами було народження синів – Сергія та Пилипа, а тепер уже й онуки Аліси.

Чого чекаєте від творчого майбутнього?

Оновлення та поповнення Капели. Хочеться більше гастролювати. До речі, днями отримали запрошення виступити на Красній площі на хоровому святі «Москва співає». Капела – це наша велика родина. Вона й лікує, й нерви треплить, але все ж таки позитивного енергообміну більше. Ми – аматорський колектив, а тому всі приходять не за гроші й не примусово, а значить, все, що робимо, нам на радість. І слухачам, безумовно. Буває, приходиш на репетицію й руки не піднімаються, але вже через 20 хвилин хочеться творити дива. І твориш!

Після всього викладеного у мене залишилося єдине питання без відповіді: як ця жінка встигає все це родити? Спостерігаючи за нею кожного дня, можу сказати, що Господь Бог її всім нагородив – талантами, чоловіком, який її розуміє, добрими та розумними дітьми й онуками, дарує їй зустрічі з людьми, що поділяють її погляди й дивляться з нею в один бік, а головне – наділив її даром радіти життю й знаходити позитив у будь-якій ситуації. І так хотілося б у неї цього навчитися!

Многая літа Вам, Вікторіє Іванівно, та усім очолюваним Вами колективам! 

 Посади, які обіймає Вікторія Скопенко, та перелік її досягнень і нагород займають не один аркуш паперу, навіть не враховуючи членства в журі багаточисленних російських, українських та міжнародних конкурсів.

Серед найвагоміших посад, безперечно, співголова Регіональної громадської організації «Українці Москви», член президіуму Ради у справах національностей при Уряді Москви, член Ради Асамблеї народів Росії, член Правління Російського фонду миру, генеральний директор Центру міжнародних культурних програм «Москва – місто миру», начальник відділу інформації та діаспори Національного культурного центру України в Москві.

 

текст: Ассоль Овсянникова-Мелентьєва

система комментирования CACKLE